Голова Комітету


Монастирський Денис Анатолійович


докладніше

Діяльність Комітету

23 травня 2013, 17:13

КОМІТЕТ ВИВЧАЄ ПИТАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ККУ ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА "ФАШИЗМ", "ФАШИСТСЬКУ ІДЕОЛОГІЮ", "ПРОПАГАНДУ ФАШИЗМУ", "СТВОРЕННЯ ФАШИСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УЧАСТЬ У НИХ"

Комітетом у зв’язку зі зверненнями окремих обласних рад, громадських об’єднань та окремих громадян щодо встановлення відповідальності за “фашизм”, “фашистську ідеологію”, “фашистську символіку”, “створення фашистських організацій та участь у них” вивчається питання щодо юридичного визначення цих термінів. 

В сучасній юриспруденції важко знайти інші правові терміни, значення яких було б настільки невизначеним, як терміни “фашизм”, “фашистська ідеологія”, “фашистська символіка” тощо.

Причиною цього є відсутність правового визначення зазначених термінів у міжнародно-правових актах, хоча фашизм та його ідеологію було засуджено  відповідним рішенням Нюрнберського трибуналу ще у 1946 р. Згідно з цим рішенням було проведено дефашизацію, денацифікацію, демілітаризацію, демократизацію Німеччини.     

Відсутній термін “фашизм” і в чинному законодавстві України.  

Найбільш загальним науковим визначенням фашизму є такий: “Фашизм – це найбільш реакційна диктатура представників фінансово-мілітаристського клану”.

Сьогодні ярлик “фашист”, “фашизм”, “пропагандист фашистської ідеології” різні політики намагаються “приклеїти” різним особам, політичним діячам, партіям, організаціям, у результаті чого самі ці слова втрачають конкретне значення. На практиці  це часто проявляється стосовно тих політичних партій та їх лідерів, які увійшли у політичний та правовий конфлікт з владою.

На думку вчених, що досліджують феномен “фашизму”, цей термін є базисним, в якому висвітлюються політичні, онтологічні, гносеологічні, етичні сторони людського співжиття.

Визначення “фашизм” (від італійського facio, зв’язка, об’єднання) – ідеологія, політичний рух і соціальна практика, які характеризуються такими ознаками:

1) відособлення по расовій ознаці, проголошення вищості однієї нації над іншими;

2) нетерпимість і дискримінація інших націй і національних меншин;

3) заперечення прав людини;

4)насадження режиму, заснованого на принципі тоталітарної державності, однопартійності і вождизму;

5) виправдання насильства і терору з метою придушення політичних опонентів;

6) мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.

З перелічених ознак фашизму, головною є заперечення прав і свобод людини і громадянина.

У цьому сенсі заборона дискримінації і право на захист від будь-якої дискримінації є загальновизнаним принципом і нормою міжнародного права. Він закріплений у багатьох міжнародно-правових документах в галузі прав людини, зокрема у Загальній декларації прав людини (ст.ст. 2, 7), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 26), в Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 26) та інших міжнародно-правових документах.

Належним чином це питання врегульоване і в законодавстві України. Так, відповідно до ст. 37 Конституції України в Україні забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Необхідно зазначити, що за своїм менталітетом (українці великі індивідуалісти) українцям відсутні риси, що могли б слугувати благодійним грунтом для зародження та розвитку у їх свідомості ідеології “фашизму”.

У чинному Кримінальному кодексі України міститься ряд статтей, які встановлюють кримінальну відповідальність за характерні для фашизму злочини, що дозволяють вести ефективну боротьбу з найбільш небезпечними злочинами профашистської направленості, такими, як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161), групове порушення громадського порядку    (ст. 293), масові заворушення (ст. 294), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295), пропаганда війни (ст. 436), планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 438), геноцид (ст. 442).   

З огляду на вищенаведене, слід констатувати, що чинним законодавством України в цілому передбачена відповідальність за злочини, що є характерними для фашизму.

Водночас, з метою комплексного вивчення цього питання, прийняття виваженого рішення щодо доцільності запровадження кримінальної відповідальності за “фашизм”, “пропаганду фашизму”, “створення фашистських організацій та участь у них”, “фашистська ідеологія”, “фашистська символіка”, і, як наслідок, підготовка відповідних законопроектів, Комітет звернувся з відповідними запитами до Національної академії правових наук України, Ради національної безпеки і оборони України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного університету “Національна академія України імені Ярослава Мудрого”, Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо правового, наукового, лінгвістичного роз’яснення та термінологічного визначення цих термінів.