ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОГО ПОДОЛАННЯ ОСТАННІХ ПЕРЕШКОД НА ШЛЯХУ ДО ПІДПИСАННЯ УГОДИ НА ВІЛЬНЮСЬКОМУ САМІТІ
Андрій КОЖЕМ’ЯКІН, Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності
Сьогодні Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності є відповідальним за два законопроекти, прийняття яких є необхідним для успішного для України завершення Вільнюського саміту.
Це проект закону «Про прокуратуру» та законопроект щодо можливості лікування за кордоном осіб, засуджених до позбавлення волі.
При цьому, якщо формат роботи із прийнятим у першому читанні проектом закону «Про прокуратуру» (реєстр. №3541) визначений Регламентом (надходження до 15 листопада поправок та підготовка таблиці законопроекту до другого читання), то напрацювання проекту щодо можливості лікування за кордоном осіб, засуджених до позбавлення волі, триває в умовах регламентної невизначеності.
Зокрема, 9 листопада 2013 року Розпорядженням №1987 Голова Верховної Ради України затвердив персональний склад Тимчасової робочої групи з підготовки законопроекту щодо можливості лікування за кордоном осіб, засуджених до позбавлення волі.
Станом на 13 листопада 2013 року, коли було проведено скликане на вимогу опозиції позачергове пленарне засідання Верховної Ради України, робоча група узгодженого законопроекту не розробила, незважаючи на декілька проведених засідань.
Разом з тим, народні депутати України — члени робочої групи від опозиційних фракцій — підготували і на засіданні групи 12 листопада намагалися обстояти відповідний законопроект.
Не знайшовши розуміння серед інших членів робочої групи, автори законопроекту скористалися своїм правом законодавчої ініціативи та зареєстрували проект закону України про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації принципу гуманізму при виконанні окремих видів покарань (реєстр. №3599).
Пропонований представниками опозиції законопроект необхідно розцінювати як крайню точку можливого компромісу в розв’язанні проблеми вибіркового правосуддя в Україні.
Намагаючись знайти консенсус і виходячи з надзвичайної важливості для України підписання Угоди про асоціацію з ЄС, опозиція у цьому проекті пішла на максимально можливі поступки.
Хочу нагадати, які раніше підходи пропонувалися щодо розв’язання цієї проблеми в частині політично вмотивованого ув’язнення Юлії Тимошенко. Спочатку йшлося про декриміналізацію статті Кримінального кодексу, за якою було засуджено її та інших опозиційних політичних діячів, або скасування неправосудного вироку. Потім — про амністію, помилування чи звільнення з повною правовою реабілітацією. Сьогодні ми говоримо про мінімальне, а саме про тимчасове звільнення Тимошенко від відбування покарання для забезпечення її лікування за кордоном.
Суть розробленого опозицією законопроекту полягає у законодавчому закріпленні можливості звільнення засудженої особи від відбування покарання для її лікування за кордоном.
Наголошую — йдеться не про остаточне, а про тимчасове звільнення від відбування покарання. Фактично — про переривання терміну відбування покарання на час лікування засудженого.
Це звільнення можливе за сукупності таких умов.
По-перше, мають бути відповідні медичні підстави. А саме — відповідна хвороба, яка, з одного боку, унеможливлює дотримання засудженою особою встановленого кримінально-виконавчим законодавством режиму відбування покарання, з другого — без належного її лікування існує реальна небезпека для життя особи чи настання тяжких наслідків для її здоров’я.
По-друге, має бути письмова згода відповідної іноземної медичної установи прийняти таку особу на лікування та висновок медичної установи, залученої до її лікування, про необхідність такого лікування.
По-третє, визначено перелік категорій засуджених, до яких не може бути застосоване таке звільнення. Це обмеження стосується найбільш небезпечних злочинців, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, поєднані з насильством, тероризм, участь в організованих злочинних угрупованнях, найбільш небезпечні злочини, пов’язані з наркотиками, тощо.
По-четверте, рішення про звільнення засудженої особи для її лікування за кордоном має прийняти суд.
Проектом регламентовано також правові аспекти процесу проходження лікування.
Визначено, що лікування засудженого за кордоном здійснюється самим засудженим або його родичами за рахунок власних коштів. Держава не несе жодних фінансових витрат на таке лікування.
Передбачено можливість направлення засудженої особи для подальшого відбування покарання, якщо вона без поважних причин не розпочала або припинила лікування, залишила медичний заклад або іншим чином ухиляється від лікування. Рішення про це приймає суд.
Нарешті, визначено правові ситуації, які можуть настати для засудженої особи після завершення такого лікування залежно від наслідків лікування, терміну лікування, поведінки особи та інших обставин. За рішенням суду це може бути остаточне звільнення такої особи від відбування покарання, замінена невідбутої частини покарання більш м’яким або направлення такої особи для відбування невідбутої частини покарання в місця позбавлення волі.
Безперечно, попри проведену велику роботу і залучення відповідних фахівців запропонований нами проект не можна визнати юридично бездоганним. Але жоден законопроект з цього питання в принципі не може бути таким. Бо проблема вибіркового правосуддя не є юридичною — вона суто політична.
А тому потребує передусім політичного рішення, якого у діючої влади немає. Точніше, якщо судити у тому числі й по поведінці провладних представників у робочій групі, влада не хоче вирішувати ні загалом проблему вибіркового правосуддя, ні проблему політично вмотивованого засудження Юлії Тимошенко зокрема.
Ухвалення закону про можливість засуджених до позбавлення волі лікуватися за кордоном і реалізація його стосовно Юлії Тимошенко має бути сигналом, який би відкрив шлях України до Європи.
Газета Голос України №215 (5715) від 15 листопада 2013 р.