Заява
Заступника Голови Комітету М.П. Паламарчука щодо проекту Закону України «Про заходи щодо забезпечення запобіжного затримання осіб, що беруть участь у терористичній діяльності», реєстр. номер 4247а.
Нестандартна, у тому числі з правової точки зору ситуація, яка склалася в Україні у зв’язку з масовою терористичною діяльністю на сході країни та зовнішньою військовою агресією з боку Росії вимагає нестандартних правових заходів реагування.
Одним з таких ефективних заходів може стати запобіжне затримання осіб, які беруть участь у терористичній діяльності на території Донецької та Луганської областей.
Безперечно, що пропонований інституту запобіжного затримання на 30 діб є додатковим обмеженням таких конституційних прав як право на свободу та особисту недоторканність. Але це обмеження за даної ситуації видається не тільки необхідним для ефективної боротьби з тероризмом, а й юридично обґрунтованим.
По-перше, передбачене статтею 29 Конституції України право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним. Тобто, це право може бути обмежене в державних та суспільних інтересах, що й передбачено чинним законодавством для багатьох життєвих випадків. Саме таке обмеження пропонується зробити і в даному випадку.
По-друге, законопроект передбачає тимчасове запровадження запобіжного затримання осіб, які беруть участь у діяльності терористичних груп на території Донецької або Луганської областей. Тобто, йдеться про так би мовити очевидних терористів, які не приховують своєї злочинної діяльності і діють відкрито, нахабно, цинічно.
По-третє, треба враховувати, що інститут запобіжного затримання пропонується встановити тимчасово та на окремо взятій території України – тій, де фактично йде війна, яку контролюють добре озброєні і багато чисельні терористичні організації, де діють диверсійні групи іноземної держави, де масово і грубо попираються конституційні права мільйонів наших співвітчизників. У тому числі такі невід’ємні права як право на життя та на особисту недоторканність.
По-четверте, на наше переконання для запровадження пропонованого запобіжного затримання є необхідне правове підґрунтя.
Власне, саме у зв’язку з правовою обґрунтованістю цього інституту виникає найбільше зауважень у колег депутатів. Погоджуюсь, що у пропонованому нами інституті запобіжного затримання можна побачити формальну його невідповідність Конституції. На що, до речі вказується у висновку Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради.
Але це якщо підходити до нього з чисто формальної позиції. Якщо подивитися глибше, по суті і оцінити запобіжне затримання системно з позиції Конституції, то такі зауваження можуть бути зняті.
Адже, йдеться не про арешт чи тримання під вартою, які передбачені частиною 2 статті 29 Конституції України, а запобіжне затримання. Так, воно також полягає в обмеженні право на свободу, але юридично це не є арештом та триманням під вартою. У подальшому запобіжне затримання може перерости у тримання під вартою відповідно до кримінально-процесуального законодавства. І це передбачено законопроектом.
Крім того, запобіжне затримання узгоджується з принципом верховенства права, який закріплено у статті 8 Конституції України та в Європейській конвенції з прав людини.
Як відомо, елементом принципу верховенства права є пропорційність (розмірність). Про цей елемент у багатьох своїх рішеннях говорить Конституційний Суд України, зокрема це рішення № 15 від 2 листопада 2004 року, № 5 від 20 червня 2007 року, №20 від 26 грудня 2011 року.
Відповідно до принципу верховенства права в контексті такої його складової як пропорційність (розмірність) запроваджувані обмеження прав мають, по-перше, відповідати правомірній та суспільно необхідній меті, по-друге, розмірними (пропорційним) та суспільно необхідними.
У випадку із запобіжним затриманням його суспільна вмотивованість та цілеспрямованість є очевидною. Як очевидною є і суспільні необхідність. А пропорційність і розмірність цього заходу визначається тією небезпекою державі, суспільству і громадянам України, яку він нейтралізує.
Якщо на вагові шальки поставити, з одного боку, суспільні страти від запобіжного затримання, з іншого – суспільні втрати від діяльності терористів, то перевага запобіжного затримання буде очевидною.
Як відомо, верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.
При запобіжному затриманні також передбачено судовий контроль над його застосуванням.
Відповідно до статті 2 законопроекту, про запобіжне затримання не пізніше 24 годин з моменту затримання повідомляється слідчий суддя.
А згідно з статтею 4 «затримана особа має право оскаржити постанову про запобіжне затримання до суду. Така скарга розглядається слідчим суддею».
Таким чином, обмеження права на свободу, пов’язані із запровадженням запобіжного затримання, є суспільно та юридично виправданими.
