До Комітету все частіше надходять звернення громадян з клопотаннями про роз’яснення юридичної обґрунтованості судових рішень стосовно заміни смертної кари довічним позбавленням волі.
Дійсно, Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 р. були визнані неконституційними положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання.
Разом з тим, в цьому ж Рішенні було зазначено, що питання щодо заміни смертної кари іншим видом покарання (відповідно до положень статті 25 Кримінального кодексу України) підлягає вирішенню в законодавчому порядку. А тому Верховній Раді України було доручено привести Кримінальний кодекс України у відповідність із зазначеним Рішенням Конституційного Суду України.
На виконання цього Рішення Верховною Радою України 22.02.2000 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким передбачено заміну смертної кари довічним позбавленням волі. У цьому ж Законі зазначено, що перегляд вироків у справах щодо осіб, засуджених до смертної кари, здійснюється судом, який постановив вирок. Таким чином, були врегульовані всі питання, що стосувались заміни смертної кари довічним позбавленням волі.
Протягом 2002-2004 років до Конституційного Суду України надходило 6 звернень від громадян, засуджених до смертної кари, яким вирок був замінений на довічне позбавлення волі, щодо офіційного тлумачення частини першої статті 58 Конституції України і Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» стосовно дії в часі положення, що передбачає заміну смертної кари довічним позбавленням волі (зокрема, конституційні звернення гр. Проценка С.А., Сіліна Д.Л., Бенюха О.А., та інших).
По жодному з цих звернень, навіть, не було відкрито конституційне провадження у справі, оскільки Конституційний Суд України не визнав наведені в них обґрунтування достатніми для відкриття провадження, до того ж Конституційний Суд України зазначив, що фактів неоднозначного застосування судами України вищезазначених положень Конституції України та Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.200 р. не встановлено, навпаки, судова практика свідчить про однозначність їх застосування, а тому підстави для відкриття провадження відсутні.